МАРЧЕНКО

ВОЛОДИМИР

Над могилою похилилася,

Там де прапор наш майорить.

Я тобі, мій козаче, вклонилася,

Як же сильно душа болить…

Ти йшов боронити країну,

Ти так рвався, щоб стати у стрій.

Я не хочу лиш мати пам’ять,

Ти потрібен нам був – живий.

Ти загинув там, на Донеччині,

Де завершив останній бій.

І тепер слова недоречні вже…

Ставлю свічку – за упокій…

Опустися янголом з неба

Обійми, як вперше, крильми,

Бо без тебе нічого не треба

Я не хочу цієї зими…

Твої рани мені так боліли

Серце билося так не з проста,

Мої очі з тобою закрились

А в душі тепер пустота…

Опустися янголом з неба

І одразу біль мій мине…

Мені більше нічого не треба,

Бо без тебе немає мене…

Його сміливість, відданість і любов до України назавжди залишаться в наших серцях.

Пам'ять про Володимира житиме вічно!

Page updated

Report abuse